Зовсім не пов'язувала себе з весільною темою, коли тільки починала займатися фотографією. Для мене це був кошмар і жах.
Я не розуміла, навіщо це однаково-стандартне безумство комусь потрібно? І представляла себе більше портретним фотографом, що знімає якісь суперкрутиефешн образи. Але, потім усвідомила, що того, що шукаю для себе по життю, там немає.
І я знову дивилася на однотипні публікації весільних фотографів, з однаковими підписами "Яку класну пару ми сьогодні знімали!" або "Ми фотографували сьогодні таких класних..."...і думала, так що ж вони у вас у всіх такі однаково класні?? Ці ж різні люди... розкажіть про них більше своїми фотографіями! І знову не хотіла ставати "весільним бомбилою", як мені тоді сказав один знайомий фотограф.
Сімейні зйомки? Це ж варіант! Адже в них повно життя. Але дужо просто - набридло. Фудфото? Смачно, але спілкування таки не вистачає.
А потім, я дооовго сиділа в зарубіжних весільних блогах. І думала. Копалася в собі, на тему які б я хотіла мати весільні фотографії, та ще так щоб через років 30 теж захотілося їх подивитися. (Паралельно зрозуміла, що з мого весілля таких немає. Стало прикро. І почала посилено топати в напрямку, який відчувала серцем. Разом з людьми, які поруч, думають і бачать так само. З парами, які хочуть бути собою і довіряють. З рідною людиною, який завжди підтримував, а потім і сам закохався в цю тему і ми почали фотографувати удвох.
Це було 6 років тому. І зараз на весільному ринку все йде набагато краще, ніж тоді...хоча і не завжди)) Але це вже інша історія.
 |